Новий Закон «Про публічні закупівлі»: що зміниться для постачальників у спорах із прокурорами

Спори з прокурорами щодо недійсності додаткових угод про зміну ціни вже кілька років залишаються одним з найгостріших та проблемних правових питань у сфері постачання електричної енергії.

Тисячі позовних заяв, два розгляди справ Великою Палатою Верховного Суду, мільйонні суми стягнень — усе це створило для постачальників невизначену ситуацію, у якій укладення чергової додаткової угоди про підвищення ціни відповідно до ринкових реалій та згідно із умовами договору перетворилося на дію із прогнозовано негативним судовим продовженням.

27 травня 2026 року Верховна Рада ухвалила Закон № 4888-IX «Про публічні закупівлі», яким, з-поміж іншого, внесено суттєві зміни до чинного Закону № 922-VIII «Про публічні закупівлі».

Однак чи здатен новий закон виправити помилки чинного закону чи це лише часткова відповідь законодавця на ситуацію, що майже вийшла з-під контролю? Відповідь, на жаль, традиційно для нашого законодавця, є неочевидною.

Одразу зауважимо, що ця стаття не є спробою комплексного огляду нового Закону. Ми зосередимося виключно на тих змінах, які мають практичне значення саме для постачальників у спорах про додаткові угоди щодо зміни ціни.

Набрання чинності та введення в дію нового Закону

Сам Закон № 4888-IX набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування. Однак повноцінне введення в дію основного його тексту заплановане через дев’ять місяців з дня набрання чинності— орієнтовно навесні 2027 року (все залежить від моменту підписання Закону Президентом та його публікації).

Таким чином, до цього часу основою регулювання залишається чинний Закон № 922-VIII.

Однак, одночасно з прийняттям нового Закону парламент вніс зміни до чинного Закону № 922-VIII.

При цьому, головним є те, що ключова зміна — нова редакція пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону № 922-VIII — застосовується ретроспективно до правовідносин, що виникли з 2016 року, тобто з моменту, коли запрацював сам Закон № 922-VIII.

Це означає, що оновлена норма поширюється і на договори, які укладалися та виконувалися у попередні роки.

Зміни до пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону № 922-VIII

Чинна редакція пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону № 922-VIII дозволяє підвищувати ціну за одиницю товару до 10 відсотків у разі коливання її на ринку. Сама норма роками сприймалася як така, що дозволяє неодноразові підвищення — кожне в межах 10% від попередньої ціни.

Однак Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 розтлумачила цю норму інакше: 10% — це загальний сукупний ліміт від первісної ціни договору, незалежно від кількості укладених додаткових угод.

Однак в новому Законі законодавець, очевидно, розуміючи, що попередня редакція норми виписана неоднозначно та фактично не відповідала критерію «якісного закону», вирішив її змінити.

Оновлена редакція пункту 2 містить фразу, яка не залишає простору для двозначностей:

«Обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін)»

Що цікаво, то на відміну від чинної редакції Особливостей змінена норма Закону не містить положення щодо сукупного обмеження у 50%.

Постає очікуване запитання, чи будуть у даному випадку продовжувати прокурори та суди наполягати на тому, що положення Особливостей не підлягають застосуванню, так, як вони це роблять зараз, коли постачальники посилаються на редакцію Особливостей без жодних 10% обмежень. Відповідь побачимо згодом.

Таким чином, новим Законом пропонується підхід, за якого 10% — межа зміни ціни за кожне коригування, а не в сукупності. І, як ми зазначили вище, ця оновлена норма поширюється ретроспективно на правовідносини з 2016 року, що надає додатковий аргумент проти позовних вимог, що нині розглядаються в судах.

Парламент фактично зробив дві речі одночасно: усунув багаторічну неоднозначність норми та формально підкреслив помилковість позиції Великої Палати, яка, на нашу думку, була принципово хибною. На цю позицію ми вже звертали увагу у попередній статті «Зміна ціни у договорах постачання електричної енергії. Верховний Суд поставив крапку». Тепер цю крапку, але вже на користь постачальників, поставив сам законодавець.

Чи вирішені всі проблеми постачальників?

Попри позитивне сприйняття вищенаведених змін та у цілому правильний підхід законодавця до усунення існуючих підходів до неоднозначної норми, ставимося з обережним оптимізмом до наведених змін, і ось чому.

Фактично парламент усунув лише одну з ключових формальних підстав для прокурорських позовів, але вона була далеко не єдиною. Залишаються щонайменше три аргументи, які прокурори активно використовують і які новий Закон, на жаль, не вирішує.

По-перше, прив’язка до конкретних дат підтвердження коливання ціни

У позовах прокурори системно вимагають, щоб довідка ТПП, дані РДН чи інше документальне підтвердження коливання ціни датувалися саме днем укладення додаткової угоди у порівнянні із конкретною датою попередньої ДУ чи первісного договору.

Однак, жодна норма Закону таких вимог ніколи не містила. Більше того, у самій логіці договірних правовідносин дата виникнення необхідності зміни ціни ніколи не збігається з датою укладення ДУ, адже на узгодження пропозиції, переговори зі споживачем, отримання документів об’єктивно потрібен час. Таким чином, необхідно порівнювати ціну з моменту укладення договору (попередньої ДУ) та до моменту виникнення необхідності у внесенні відповідних змін, зумовлених таким коливанням.

На це прямо вказав Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/6790/18, але прокурори і суди наведений висновок продовжують ігнорувати.

По-друге, стаття 652 ЦК України як додатковий тягар доведення

У своїх позовах прокурори посилаються на те, що навіть якщо постачальник дотримав 10-відсоткового ліміту і підтвердив коливання — він додатково повинен довести наявність істотної зміни обставин за статтею 652 ЦК України, тобто обґрунтувати, що виконання договору за первісною ціною стало для нього збитковим, що він не міг передбачити такого розвитку подій тощо.

Така позиція ґрунтується на неправильному розумінні положень ЦК та хибному (вибірковому) тлумаченні правових позицій Великої Палати.

Так, стаття 652 ЦК — це загальна норма, яка застосовується тільки тоді, коли сторони не передбачили механізм зміни ціни в самому договорі. Якщо ж сторони, скориставшись принципом свободи договору (статті 6, 627 ЦК), такий механізм погодили — зміна відбувається на виконання умов договору, а не через інститут істотної зміни обставин.

Велика Палата у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункти 54, 89) та від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 (пункт 127) сформулювала однозначний висновок:

«Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах»

Таким чином, Велика Палата чітко розмежувала дві підстави для зміни ціни: якщо механізм зміни ціни передбачено договором — застосовуються положення договору, а не статті 652 ЦК; якщо ж такий механізм не передбачено — тоді (і тільки тоді) для зміни ціни необхідно довести наявність істотної зміни обставин у порядку статті 652 ЦК.

Прокурори ж у позовах систематично цитують лише висновок про необхідність застосування статті 652 ЦК і свідомо опускають умову, за якої така стаття підлягає застосуванню. По суті, це помилкове та маніпулятивне використання правової позиції ВС — і саме на цьому слід акцентувати увагу суду в кожному провадженні.

Однак не зважає на такі доводи і контраргументи постачальників і ВС у складі палат, який механічно копіює помилкові доводи прокурора із рішення в рішення, навіть не намагаючись вникнути у суть проблематики застосування статті 652 ЦК до цих правовідносин.

По-третє, Особливості, що діють у воєнний період

Окрему проблему становлять справи щодо договорів, укладених у 2022 — на початку 2023 років, коли діяли редакції Особливостей (постанова КМУ № 1178), які не містили жодного відсоткового обмеження зміни ціни. Велика Палата у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 фактично підтвердила, що під час воєнного стану до договорів застосовуються саме Особливості, а не частина п’ята статті 41 Закону № 922-VIII у відриві від підзаконного регулювання.

Проте суди і прокурори системно ігнорують імперативний припис пункту 17 Особливостей, який прямо вилучає частину п’яту статті 41 Закону № 922-VIII з-під застосування під час воєнного стану.

Закон № 4888-IX наведеної проблеми також не вирішує.

Висновки

Зміни, які вніс Закон № 4888-IX, для постачальників електричної енергії — безумовно позитивний сигнал. Парламент, хоча, і зі значним запізненням, виправив свої помилки, конкретизувавши, що саме закладав законодавець у попередню редакцію норми. Це дає постачальникам потужний новий аргумент у поточних і майбутніх судових процесах.

Водночас було б передчасним стверджувати, що проблеми вирішені повністю. У прокурорів залишається в арсеналі цілий набір інших аргументів — щодо «прив’язки» дати підтвердження коливання до дати ДУ, щодо нав’язування статті 652 ЦК як додаткового тягаря доведення того, чого постачальник доводити не повинен.

Загалом — це новий етап у боротьбі за адекватне ринкове ціноутворення в публічних закупівлях електроенергії. Етап, де постачальники нарешті мають законодавчий аргумент на своєму боці, але де знадобиться послідовна юридична робота, щоб цей аргумент почали сприймати на практиці.

‍